Колись, коли мені було лише шість, я прокидалася в селі на Івана Купала під спів півня і запах свіжоспеченого хліба. У хаті ще було темно, але бабця Марія вже стояла на ногах, уквітчана вишитим фартухом і з усмішкою, яка ніби вбирала сонце. Вона не просто варила борщ чи сіяла мак — вона творила Україну. Щодня. У маленьких рухах, у тихому шепоті пісні, в обряді, що переходив із покоління в покоління.
1. Різдво — колядка як молитва
З Різдвом у бабці Марії було пов’язано ціле дійство: сіно під скатертиною, 12 пісних страв, тихий спів колядок. Вона шепотіла мені на вухо старі колядки, яких я більше ніде не чула. “Це не просто пісня, дитино, — казала вона. — Це зв’язок із предками.”
2. Водохреще — сила освяченої води
На Водохреще ми разом ішли до річки, навіть коли було -20. Вона не змушувала — вела. Тримала за руку. Освячувала воду вдома, кропила всі кімнати, і навіть худобу. “Щоб усе було в ладі”, — шепотіла.
3. Стрітення — коли зима зустрічає весну
Бабця запалювала свічки, робила запаси насіння і читала примовки. Вона вміла говорити з природою. І вчила мене слухати її тишу.
4. Великдень — яйце як символ безсмертя
Випікання пасок перетворювалося на обряд. Піч треба було благословити. Коли ми фарбували яйця, вона малювала символи — не для краси, а для сили. “Це не дизайн — це код життя,” — казала вона.
5. Зелені свята — духи вітру
Хату прикрашали клечанням, і бабця вшановувала духів дерев. Вона вчила мене кланятися березі, бо “вона — наша сестра”.
6. Івана Купала — квіти, що говорять
Це було моє улюблене. Ми плели вінки, пускали їх на воду. Вона навчила розуміти мову трав. “Ось ця — для серця, ця — для сну, а ця — від журби.”
7. Спас — яблуко, як перший дар
Коли освячували яблука, вона клала найкраще на рушник із дідівською вишивкою. “Пам’ятай, дитино, що перший плід — це подяка.”
8. Покрова — жіноча сила
У цей день вона розповідала про козаків і жінок, що тримали тил. І вишивала рушники з хрестами — символами захисту. “Берегиня в кожній із нас.”
9. Дмитра — обжинки душі
Молилася за покійних, накривала стіл для духів. Вірила, що наші предки приходять на вечері. “Вони з нами, тільки слухай серцем.”
10. Андрія — гадання і сміх
Тістечка з сюрпризами, пісні до півночі, веселі історії. Але навіть у жартівливому — глибока повага до традиції. “Насмішка — не образа, якщо в ній любов.”
11. Святого Миколая — добро в дії
Не просто подарунки — а справи. Ми разом збирали гостинці для сусідів. “Подарунок без душі — то просто річ.”
12. Новий рік — межа і початок
Бабця виводила мене на поріг і казала: “Поглянь, дитино, за обрієм — твій шлях. Але не забудь, звідки ти.”
Бабця Марія не вчила мене історії з книжок. Вона вплітала її у мої пальці, у волосся, у голос. Вона творила Україну зсередини — і передала мені цю любов. Не через гасла чи вірші, а через щоденне — живе — життя.
І щоразу, коли я сідаю писати чи просто дивлюся на небо в пошуках відповіді, я чую її голос. Тихий, теплий, як полуденне світло на старій іконі: “Україна — це те, що ти робиш із любов’ю. Щодня.”
Бо традиція — не минуле. Це майбутнє, яке ми пам’ятаємо.
