Українська витинанка — це унікальний вид народного декоративно-прикладного мистецтва, що полягає у вирізуванні ажурних або силуетних візерунків із паперу. Це мистецтво, яке народилося з простого прагнення прикрасити повсякденний побут, перетворившись на витончену форму художньої експресії.
Витинанки є не просто прикрасою; вони несуть глибокий сакральний зміст, слугуючи оберегами, своєрідними “вікнами” у світ мрій та символічним відображенням природного календаря. Сьогодні це мистецтво переживає новий етап популярності, інтегруючись у сучасний дизайн та інтер’єри, підтверджуючи свою позачасову цінність.
Історичний шлях: від шкіри до паперового декору
Хоча мистецтво вирізування візерунків із різних матеріалів має давнє коріння (зокрема, зразки, що нагадують витинанки, віднайдені навіть у трипільській кераміці), паперові витинанки в Україні набули поширення відносно пізно. Попередниками були вироби зі шкіри та тканини, якими прикрашали одяг, зокрема у гуцулів та лемків. З появою паперу у Китаї (ІІ століття н.е.) та його подальшим поширенням через Персію та Європу, техніка вирізування паперу почала свій шлях.
Перші паперові зразки, що з’явилися на українських теренах у XVII–XVIII століттях, були переважно канцелярськими: так звані “кустодії” – орнаментальні ажурні підкладки під печатки. Справжній розквіт як народного хатнього декору настав лише в середині XIX століття, коли папір став доступним і дешевим матеріалом. Вони замінювали дорогі настінні розписи, прикрашаючи вікна, стіни, сволоки та печі, слугуючи своєрідними “фіранками” або “килимками”.
Техніки виконання: мистецтво складання та різання
Унікальність витинанки полягає у простоті необхідних інструментів (папір, ножиці або ніж) та складності візерунків, які вони створюють. Майстри використовують різні техніки, щоб досягти бажаного ефекту — від симетричного мережива до цілісних сюжетних картин. Вибір техніки залежить від кінцевої мети: ажурні витинанки ідеальні для імітації мережива на вікнах, тоді як силуетні краще підходять для створення портретів чи сюжетних сцен.
Для симетричних візерунків папір складається кілька разів (у 2, 4, 8 чи навіть 16 разів), що дозволяє створювати складні орнаменти з ритмічним повторенням мотивів. Для вирізання дрібних деталей та складних контурів часто використовують канцелярський ніж або скальпель, що вимагає філігранної точності та терпіння.
Основні техніки витинання:
- Ажурна (мереживна)️: зображення утворюється прорізами, виготовляється з одного аркуша, складеного кілька разів. Ідеально підходить для створення симетричних “зірочок”, “сніжинок”, “фіранок”.
- Силуетна (контурна): зображення виступає суцільним силуетом на тлі. Зазвичай несиметрична, використовується для сюжетних композицій (фігурки людей, тварин, козацька тематика).
- Одинарна: вирізується з одного аркуша паперу, зазвичай одного кольору.
- Складна (аплікаційна): композиція з кількох шарів або елементів, вирізаних із паперу різного кольору. Елементи накладаються або склеюються, утворюючи багатоколірний малюнок.
- Вириванка️: специфічна техніка, де папір не вирізають ножицями, а рвуть руками, створюючи особливу, “м’яку” фактуру.
Сакральна символіка: мова орнаментів
Кожна витинанка в традиційній українській хаті мала своє місце та символічне значення. Це були не просто візерунки, а потужні обереги, що відображали космогонічні уявлення та сімейні цінності. Тематика була тісно пов’язана з природним календарем та важливими життєвими подіями. Сюжети ділилися на рослинні, тваринні, геометричні та антропоморфні, кожен з яких ніс свій унікальний меседж.
Основні символи у витинанках:
- Дерево Життя (вазон): символ роду, безперервності життя, зв’язку неба та землі, родинного щастя.
- Зірки, хрести: небесні світила, обереги від зла, символи порядку.
- Птахи (півні, голуби): вісники весни, щастя, символ душі або кохання.
- Геометричні фігури (ромби, кола): сонце, місяць, родючість та циклічність життя.
- Янголи та постаті: різдвяна та великодня тематика, обереги.
Сучасне відродження та майстри
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття мистецтво витинанки отримало потужний імпульс до відродження. Воно вийшло за межі сільських хат і стало об’єктом високого мистецтва, представленого на міжнародних виставках. Сучасні майстри не лише зберігають традиційні техніки, а й експериментують із матеріалами, масштабами та формами, інтегруючи витинанку в архітектурний простір.
Майстрині, як-от Дарія Альошкіна, створюють монументальні витинанки, що сягають кількох метрів у висоту, використовуючи їх як арт-об’єкти для оформлення вітрин, сценічних декорацій та інтер’єрів.
Інші художники, як-от Юлія Дунаєва, поєднують витинанку з керамікою та живописом. Їхня творчість доводить, що паперове мереживо може бути не тільки крихким фольклорним елементом, а й потужним інструментом сучасного мистецтва.
У Могилеві-Подільському (Вінницька область) навіть функціонує Музей української витинанки, який регулярно проводить міжнародні фестивалі.
Висновок
Витинанка — це значно більше, ніж просто вирізаний папір. Це жива культурна традиція, що поєднує в собі тонке художнє чуття, математичну точність та глибоку символіку. Від скромної прикраси сільської хати до монументальних арт-інсталяцій — це мистецтво продовжує еволюціонувати, залишаючись яскравим і незмінним символом української ідентичності та естетики. Здатність витинанки перетворювати простий матеріал на витончене мереживо світла і тіні забезпечує їй гідне місце серед світових зразків декоративного мистецтва.
