Гончарство в Україні — це не просто ремесло, а частина національного коду, глибоко вкоріненого в історії та щоденному житті. З давніх часів глина була доступним і священним матеріалом, з якого українці творили посуд, іграшки, декоративні речі, що мали не лише побутове, а й сакральне значення.
Вироби з глини супроводжували людину від народження до останнього обряду, були присутні на весіллях, святах, у храмах та родинних обрядах. Кожна форма, лінія, орнамент мали свій зміст: хвилі — символ води, коло — знак сонця, рослини — побажання плодючості. Через гончарні вироби українці передавали знання, вірування та зв’язок із землею й поколіннями.
Історичні корені гончарства в Україні
Перші згадки про гончарів на теренах України датуються ще трипільською культурою. Протягом століть традиції збагачувалися: впливи княжої доби, козацької епохи, барокових мотивів. Усі ці стилі відбилися у формах та декоративному оформленні кераміки, яку виготовляли для побуту, церковних потреб, обрядів.
Регіональні школи та характерні особливості
У різних куточках України гончарство розвивалося по-своєму, формуючи унікальні регіональні школи з характерними рисами. Кожен центр мав власну техніку, кольорову палітру та декоративну мову, яка відображала місцеву культуру й традиції. Найпотужніші осередки:
- Опішня (Полтавщина) — відома династіями гончарів, складною символікою, чіткими формами
- Косів (Гуцульщина) — характерний контрастний триколірний розпис, гуцульська тематика
- Слов’янськ (Донеччина) — продукція з еластичної глини, включаючи фігурки та декоративні вироби
- Васильків (Київщина) — побутова кераміка з простим, але глибоким розписом
Техніки, форми та орнаментика
Традиційне гончарство вирізняється домінуванням ручної праці, мінімальним використанням механізмів. Найчастіше використовували місцеву червону глину, яка забезпечувала насичений колір та міцність виробів. Основні техніки — формування на крузі, ліплення вручну, покриття ангобами, розпис пензлем, поливання. Орнаменти мали не лише естетичне, а й символічне значення: дерево життя, хвилі, птахи, сонце, зірки. Основні орнаментальні мотиви:
🌳Дерево життя — символ родючості, продовження роду
🌊Хвилі — образ води, очищення, безперервності
☀️Сонце — уособлення світла, тепла, життєвої сили
🕊️Птахи — посередники між світами, символ душі
✨Зірки — охоронна символіка, знак небесного порядку
🌻Квіти — побажання гармонії, краси, добробуту
Такі орнаменти наносили пензлем, штампували або вирізьблювали до випалювання, а кольори підбирали з натуральних мінералів — охри, глини, залізної руди.
Передача знань і династійність ремесла
Гончарство в Україні тримається на спадкоємності. Династії Пошивайлів, Гринюків, Біликів не лише зберегли техніки, а й виховали нове покоління майстрів. Передача знань здійснювалася виключно практикою — з батька до сина, з матері до доньки, у майстернях і громадах.
Державна підтримка та збереження традиції
Сьогодні ремесла України мають статус нематеріальної культурної спадщини. Гончарство включено до Національного переліку, підтримується Міністерством культури через грантові програми, виставки, проєкти культурного обміну. Освітні заклади та музеї інтегрують гончарство в програми, організовують пленери, майстер-класи, фахові конференції.
Установи, які системно працюють з гончарством:
- Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
- Український центр культурних досліджень
- Інститут культурології НАМ України
- Музей народного декоративного мистецтва в Києві
- Регіональні центри народної творчості
Висновок
Українське гончарство — це живий прояв національної пам’яті, в якому збережено світогляд, естетику та зв’язок із землею. Воно об’єднує покоління, формує культурну ідентичність і залишається актуальним навіть у сучасному світі. Завдяки гончарям, які передають знання, зберігають техніки та переосмислюють традиції, ремесло не зникає, а розвивається. Сьогодні гончарство — не лише частина минулого, а й основа творчих пошуків у мистецтві, дизайні, освіті. Саме тому воно потребує підтримки, пошани й широкого культурного діалогу.
