Проблема домінування російської мови в певних сегментах українського суспільства є багатогранною і не може бути пояснена лише сучасними політичними чинниками. Це складний історичний, культурний і соціальний феномен, який формувався протягом століть під впливом цілеспрямованої політики колонізації та асиміляції. Розуміння цих глибинних причин є ключовим для формування ефективної державної стратегії, що сприятиме утвердженню української як єдиної державної.
Саме тому є нагальна потреба в ґрунтовному аналізі мовного питання: Чому деякі українці досі говорять російською? Це питання вимагає не осуду, а системного дослідження наслідків імперської та радянської політики, яка століттями створювала умови, за яких використання рідної мови ставало небезпечним, непрестижним або неможливим.
Історичні корені мовного питання: століття репресій
Російська імперія, а згодом Радянський Союз, систематично впроваджували політику, спрямовану на знищення української національної ідентичності та мови. Це здійснювалося через низку прямих заборон і репресій, які витісняли українську мову з усіх сфер суспільного життя – від освіти і науки до культури й публіцистики.
Ключові історичні акти, спрямовані на придушення української мови:
- Валуєвський циркуляр (1863 р.): постановив, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і не може бути», і наклав обмеження на українське книгодрукування, забороняючи видання, окрім художніх.
- Емський указ (1876 р.): посилив утиски, заборонивши ввезення українськомовних видань на територію імперії, друк без попереднього дозволу та використання української мови у школах, церквах, театрах і науково-діловій сфері.
- Радянські репресії та Голодомор: після короткого періоду українізації у 1920-х роках, радянська влада згорнула ці процеси, розпочавши не приховані репресії проти інтелігенції, науковців та освітян, що унеможливило розвиток української мови і культури.
- Скасування харківського правопису (1933 р.): радянська влада навмисно змінила норми української мови, щоб наблизити її до російської, назвавши правопис 1928 року «націоналістичним», що нібито штучно відриває українську мову від «язика».
Ці століття примусу сформували в частини українців свідоме чи підсвідоме уявлення про російську як мову «престижу», «безпеки» та «великої культури», а українську, як наслідок цілеспрямованої пропаганди, асоціювали з «мовою села», не придатною для науки чи публіцистики. Проте, незважаючи на ці спроби асиміляції, прихильність до рідної культури та мовна стійкість нації дозволили мові зберегтися та відновитися після здобуття незалежності.
Спадщина радянської русифікації: культурна та освітня асиміляція
Навіть після 1991 року Україна зіткнулася з потужною інерцією русифікації, успадкованою від СРСР. Російська мова й культура десятиліттями домінували в медіапросторі, видавничій справі та системі освіти, що стало вагомим чинником для збереження її позицій.
Ключові аспекти культурної та освітньої асиміляції:
- Домінування російськомовного медіаконтенту: тривалий час, аж до 2014 року, українське телебачення й кіноіндустрія були переповнені російським контентом, який транслював ворожі російські цінності та пропагандистські наративи. Навіть у 2021 році, за рік до повномасштабного вторгнення, дві третини серіалів на провідних українських каналах демонструвалися російською.
- Конкуренція у видавничій сфері: після розпаду СРСР російська книжка завдяки налагодженій дистрибуції та відсутності належної державної підтримки українським видавцям утримувала панівні позиції на ринку. У 2013 році 53% українців читали мовою окупанта.
- Навчання російською: понад 30 років незалежності в Україні продовжували працювати російськомовні школи. Лише у 2017 році Міністерство освіти і науки України почало викорінювати мову окупанта з освітньої системи, постановивши переводити російськомовні школи на українську мову викладання з вересня 2020 року.
- Родинне середовище: чимало українців продовжували спілкуватися російською за звичкою, оскільки тривалий час перебували у зросійщеному середовищі. Це вважалося нормою, передавалося у спадок і створювало замкнене коло мовного вибору.
Сучасні соціокультурні чинники та медіа вплив
Повномасштабна фаза російсько-української війни, розпочата 2022 року, запустила нову хвилю дерусифікації в суспільстві, посиливши тенденцію до відмови від мови агресора. Проте, попри значні зміни, проблема ще не зникла остаточно, і боротьба за дерусифікація та медіапростір триває.
Фактори, що підтримують використання російської мови сьогодні:
- Інерція мовного звичаю: для багатьох людей, особливо старшого покоління або тих, хто зростав у зросійщених регіонах, російська є мовою побуту, набутою звичкою.
- Споживання російськомовного контенту: станом на жовтень 2024 року близько 52% українців дивляться російськомовних блогерів, і 15% з опитаних не планують припиняти перегляд їхніх відео. Це підтримує присутність російської мови в інформаційному просторі, особливо серед молоді, де майже 70% помічали споживання російськомовного контенту.
- Побутове двомовство: за даними опитування Соціологічної групи «Рейтинг» на лютий 2024 року, 28% опитаних українців розмовляли в побуті обома мовами (російською та українською), що свідчить про збереження двомовного середовища.
- Психологічні бар’єри: частина українців називає причиною продовження використання російської мови страх бути висміяними через недостатнє знання української, відсутність підтримки серед близьких або просто виклики, пов’язані з вивченням мови.
Висновок
Комплексний аналіз причин, через які частина українців продовжує послуговуватися російською мовою, розкриває її не як вільний вибір, а як прямий наслідок колоніального та імперського впливу, що проникав у всі сфери життя. Століття мовних заборон, культурних репресій та нав’язування російських наративів у медіа й освіті призвели до глибокої асиміляції.
Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, відбувається прискорене відновлення мовної справедливості. Утвердження української мови є критично важливим етапом деколонізації, що дозволить остаточно відмежувати український інформаційний та культурний простір від ворожого впливу й забезпечити непохитну національну ідентичність.
